Сокіл та качка

Кожен раз полюючи на качок, сокіл виходив з себе. Ці жирні плутні, постійно надували його: в останню мить, коли він готовий був встромити свої пазурі, вони встигали пірнути під воду і залишалися там набагато довше, ніж він міг недвижно протриматися в повітрі, очікуючи їх появи.

Того ранку сокіл вирішив поміняти стратегію. Зробивши кілька літаючих кіл, хижак оцінив ситуацію і точно намітив чергову жертву. Склавши крила, він каменем кинувся вниз. А качка природно встигла упірнути в воду, перед самим його носом.

- Цього разу тобі не минути лиха, - крикнув розлючений сокіл і пірнув слідом за нею.

Побачивши хижака під водою, качка спритно відскочила в бік і тут же шмигнула вгору. Вискочивши на поверхню, вона як ні в чому не бувало змахнула крилами і полетіла, а обважнілий сокіл ніяк не міг вибратися з води.

Пролітаючи над невдалим мисливцем, борсалися у воді, качка весело прокричала зверху:

- Прощавай, шановний! І подивися що відбувається, я в твоєму небі відчуваю себе, як у воді, а ти в моєму озері захлебнешься! Надалі будеш розумніший.