Версія для друку
П'ятниця, 16 березня 2012 14:17

Про лісоруба, якому завжди до всього було діло

За старих часів в одному місті люди втратили посмішку.

Запевняю вас, що це дуже страшно, набагато страшніше, ніж здається на перший погляд. Ніхто не знав, звідки взялася ця загадкова хвороба, і місцеві світила науки з дня на день вивчали причини її виникнення.

- Очевидно, це щось шлункове, - говорив доктор Касторка.

- Ні, немає. Скоріше це явище простудного характеру, - заперечував йому доктор Стрептоцид.

- Дурниці! - Категорично заявляв професор Пеніцилін. (Злі язики стверджували, що саме це магічне слово принесло йому професорство.)

Тим часом хвороба з кожним днем ​​приймала все більш загрозливого характеру. Люди забули про весну, про сонце, про друзів, і на вулицях замість привітних і доброзичливих слів тільки й чулося:

- Не твоє діло! Не сунь свого носа! Іди своєю дорогою!

І саме в цей важкий час з гір спустився молодий Лісоруб. Підходячи до міста, він побачив чоловіка, який борсався в річці, силкуючись вибратися на берег.

- Тонеш? - Запитав Лісоруб, збираючись кинутись на допомогу.

- Не твоє діло, - похмуро відповів потопаючий і пішов під воду.

Лісоруб більше не став витрачати час на розмови, а кинувся в річку і витягнув людину на берег.

- Ти що ж це опираєшся, коли тебе рятувати хочуть? Дивись, чудак, так і потонути недовго.

- Та хто ж тебе знав, що ти всерйоз рятувати надумав? У нас це не прийнято.

Знизав плечима Лісоруб і відправився в місто.

На одній з вулиць дорогу йому перегородила величезний натовп народу. У центрі натовпу маленький дідок трудився над перекинутої возом і ніяк не міг поставити її на колеса.

- Давай-но, дід, разом! - Сказав Лісоруб. - Одному-то тобі не під силу.

- Не твоя справа, - буркнув старий, не піднімаючи голови.

- Бач, гордий який, - засміявся Лісоруб. - У мене-то сил побільше твого. А вдвох не впораємося - люди підсоблять: он їх скільки зібралося тобі на підмогу.

При цих словах натовп почав розходитися. Заднім піти було легко, а переднім - важче, і вони волею-неволею взялися допомагати старому.

Незабаром в місті тільки й розмов було, що про молодого Лісоруби. Говорили, що він у всі втручається, про кожного клопочеться, що йому до всього справа. Спочатку до цього поставилися з посмішкою (це була перша посмішка, що з'явилася в місті за час епідемії), а потім багато хто виявив бажання скласти Лісорубові компанію, тому що він був веселий хлопець і робив цікаву справу.

Одного ранку професор Пеніцилін виглянув у вікно, і слово «нісенітниця» застрягло у нього в горлі: на вулиці він побачив сотні усміхнених облич. Проте боротьба з епідемією була в плані роботи лікарні на весь наступний рік, тому професор вирішив закрити очі на факти. Він уже відкрив рот, щоб сказати: «Не моя справа», - але його перебив Лісоруб, який саме в цей час входив в Зал засідань:

- Будь ласка, професор, не вимовляєте цієї фрази, адже вона і є причина захворювання, яку ви так довго шукали. Так скінчилася епідемія. Лише тільки у жителів міста зникла з ужитку фраза «Не твоя справа», до них негайно повернулася посмішка, вони стали веселими і щасливими. А Лісоруб пішов у гори - у нього там було багато роботи.

Читати 847 разів