Версія для друку
П'ятниця, 16 березня 2012 15:52

Безглуздя грає в хованки

Якось раз скликало Безглуздя  до себе на чай друзів. Всі прийшли, було весело, співали, танцювали, а після торта Божевілля запропонувало зіграти в хованки:

- Я рахую до ста, а ви ховаєтеся. Перший знайдений буде знову рахувати до ста.

Всі погодилися, крім Страху та Ліні.

- Один, два, три ... - почало рахувати Божевілля.

Паніка сховалася першою, куди попало. Радість забігала по саду. Смуток заплакав, думаючи про тлінність життя. Заздрість чіплялася за Тріумфування і сховалася за високими скелями. А
Безглуздя все рахувало. Розпач впадала у відчай, тому що Безглуздя долічило вже до дев'яносто дев'яти.

- Сто! - Скрикнуло
Безглуздя. - Я вас шукаю!

Першим знайшли Цікавість, вона визирала в надії побачити, кого знайдуть першим. Висячим на паркані
Безглуздя знайшло Сумнів, він висів на паркані в нерішучості, по який бік паркану все ж краще сховатися.

Усіх знайшли, і Цікавість раптом запитала:

- А де ж Любов?

Всі стали шукати.
Безглуздя у пошуках забрело далеко-далеко і раптом опинилося в прекрасному пахучому рожевому саду. У кущах щось зашаруділо. Безглуздя розсунуло рожеві гілки і почуло крик. Це була Любов, шипи троянд прокололи їй очі. Безглуздя метушилося, ламаючи руки, перепрошуючи, просило на колінах пробачення, аж до того, що пообіцяло Любові залишатися назавжди з нею. Любов погодилася.

І ходять з тих пір сліпе Кохання з
Безглуздям разом.

Читати 970 разів